Соціальної мімікрії київ 2004




Скачать 16,09 Kb.
НазваниеСоціальної мімікрії київ 2004
страница3/26
Дата03.02.2016
Размер16,09 Kb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26
соціальною мімікрією, яка, проникаючи в різні сфери громадського життя, поглинає всі верстви населення: від маргіналів до правлячої еліти. Проте до останнього часу феномен соціальної мімікрії залишався поза увагою соціологів у плані методологічного обґрунтування його морально-етичної та соціально-психологічної сутності. Не досліджено механізми мімікрійних процесів, причини їх масового поширення, не визначено їх соціальні масштаби та наслідки. Хоча варто зауважити, що останнім часом термін “соціальна мімікрія” став публіцистично модним і почав з’являтися на шпальтах часописів та в публічних виступах. Одні скористалися цим терміном для визначення вимушених маскувальних дій людей, що прагнуть самозберегтися; інші – для того, щоб викрити хамелеонівську сутність новоспечених демократів; а хтось – задля того, аби охарактеризувати імітаторську діяльність сучасних реформаторів. Так, наприклад, М.Жулинський використав дефініцію “соціальна мімікрія” для характеристики діяльності окремих політиків, що маскуються під патріотів та захисників Батьківщини, а насправді реалізують свої вузькокланові інтереси [28]. Про маскування під демократичні авторитарних політичних режимів писав ще в 1989 році польський соціолог В.Міштал у роботі “Політичні трансформації авторитарних режимів” [29].

Ми переконані, що соціальна мімікрія-гараздування стала змістовною базою псевдоменеджеріальних, псевдопідприємницьких технологій на пострадянському просторі, що завдало чималих збитків економічному потенціалу як України, так і Росії. Наші дослідження підтверджують, що останнє десятиліття соціальна мімікрія-захист як засіб виживання в нових, незвичних і непередбачуваних умовах була і є властивою багатьом соціальним групам людей, науковій і творчій інтелігенції, підприємцям та бізнесменам, військовій еліті, деяким соціально-професійним групам, молоді та іншим.

Отже, адаптація людини до соціуму, навколишнього середовища є невід’ємною складовою її життєдіяльності і являє собою складне, різностороннє і суперечливе явище, у якому діалектично поєднуються біологічні, психологічні та соціальні механізми, останні з яких відіграють визначальну роль у процесах пристосування. Біологічна адаптація ґрунтується на безумовно-рефлекторних реакціях організму на подразники навколишнього середовища та на умовних рефлексах і є природною передумовою пристосування людини, її існування та розвитку. Невід’ємною складовою процесу життєдіяльності людини є психологічна адаптація, що являє собою особливий вид психічної діяльності у відповідь на зміни зовнішнього середовища. Вона ґрунтується на механізмі реалізації усвідомлених спонукань до певного способу цілеспрямованих дій. Спонукальним стрижнем психологічної адаптації є орієнтаційні потреби, що дозволяють людині обирати бажані типи адаптивної поведінки внаслідок формування певних мотиваційних чинників. Психологічна адаптація перетинається з біологічною, власне, із неї “виростає” і носить активний характер. Вона спрямована на вироблення свідомістю людини мети, програми та алгоритму реалізації адаптаційної поведінки в тих умовах, що змінюються, і носить вона емоційне забарвлення, втілює в собі результати реалізації орієнтаційних потреб.

Разом з тим, генетичні (природні, біологічні) і психічні властивості людини – це лише один бік її життєвого гомеостатичного процесу. Генеза і буття людини відбувається не стільки в природних умовах, скільки в соціальних - у суспільстві. Тож людина як розумна і діяльнісна істота не може існувати поза суспільством. “У суспільному розвитку її потреби із суто біологічних перетворюються в істино людські, її якості і властивості (на відміну від тварин) виявляються специфічними і соціально-значущими, її цінності та культурні основи набувають свого значення” [19, 138]. В наслідок цього у людини виникає діалектична необхідність пристосуватися до навколишнього середовища, постійно змінювати його та власну природу. А це і є соціальна адаптація – двосторонній процес, що здійснюється на засадах культурних цілей та інституційних норм, а також наслідок зустрічної активності суб’єкта (людини, групи) і соціального середовища [30, 82-89], де найважливішим є погодження самооцінок і прагнень суб’єкта з його можливостями та з вимогами соціального середовища; причому таке погодження передбачає як наявний рівень стану суб’єкта та його оточення, так і їх потенціальні можливості та тенденції розвитку. Основною цінністю соціальної адаптованості людини стає задоволення особистих духовних і матеріальних потреб, що свідчить про соціальну стабільність. Однак у реальному житті це можливо лише в умовах політичної та економічної визначеності суспільства. Але і за цих умов суспільства не можуть бути абсолютно стабільними, тому що вони постійно змінюються - шляхом еволюції або ж інволюції. Людина як джерело і безпосередній учасник цих змін має постійно пристосовуватися до будь-яких зрушень, удосконалюючи цей процес. Соціальні зміни можуть торкатися структури або функціональних елементів соціальних утворень, наприклад, малих груп, територіальних або професійних спільнот, будь-яких соціальних організацій та інституцій; соціальних процесів, що визначають відносини солідарності, конфліктності, напруги, рівноправності та підлеглості між соціальними суб’єктами; а також сфери мотивацій індивідуальної і колективної діяльності [31, 318]. Усі вони тісно переплітаються, що обумовлено системно-структурною взаємозалежністю соціальних зв’язків і суспільних відносин, соціальних процесів і суспільних явищ.

Зміни в окремих соціальних інститутах складають зміст їх функціонування, а зміни в соціальній системі – зміст її розвитку, тобто соціальної динаміки. У межах соціальної динаміки суспільства існує два типи змін. Перший тип передбачає “регулярні або функціонально-побутові дії соціальних суб’єктів”. Сутність цих змін полягає в перебігу адаптивних процесів, що відтворюють певний стан у заданих межах. Другий тип змін пов’язується з трансформацією суспільства. Він є виявом морфогенетичних процесів, які руйнують наявні структури і створюють на їх місці нові. Перший тип змін приводить до відтворення старого соціального порядку, а другий спричиняє утворення нового” [18, 187-188].

Звісна річ, адаптивні процеси є невід’ємною функціональною складовою соціальних змін. Якщо відтворення існуючого соціального порядку (стану) або створення нового відбувається еволюційним прогресивно-конструктивним шляхом, соціальні суб’єкти (індивіди, групи, спільноти) пристосовуються до мінливої соціальної дійсності скоріше традиційними методами. Як правило, суб’єкти наслідують і повторюють загальнорозповсюджені стандарти поведінки, що визнаються тим соціумом, де вони живуть і діють. За таких умов більш розповсюдженою формою соціальної адаптації є добровільна суспільно-адекватна, тобто пристосованість, що здійснюється “з наміром і без примусу” (Аристотель). Така адаптація є функціональною складовою соціального відтворення – процесу, у межах якого змінюється (удосконалюється) сама соціальна якість. Під час поступових (еволюційних) трансформацій домінуючими способами адаптації є наслідування, що має місце в межах соціальних змін, які суттєво не порушують (не руйнують) повсякденне життя соціуму. У людей спочатку виникає реакція (позитивна чи негативна) на нове явище, або зміну, далі відбувається етап звикання до них через усвідомлення ситуації, її особливостей і своєї позиції (ролі, статусу), потім формуються орієнтаційні мотиваційні потреби, на підставі яких розробляється програма і алгоритм адаптивної поведінки. Таким чином у людей відбувається поступовий процес змін у сфері мотивацій індивідуальної життєдіяльності. При цьому адаптивні дії носять виважений характер: у людей є час для аналізу зовнішньої ситуації, позитивної чи негативної оцінки їх змін, прогнозування можливих наслідків того чи іншого способу адаптації.

В умовах реформування (реконструкції) суспільства шляхом руйнації усталених соціальних структур (революційний підхід) соціальні суб’єкти отримують значно менше векторів свободи вибору методів адаптивної поведінки. Соціальна адаптація за таких умов набуває вимушеної суспільно-неадекватної форми, що має місце в тих випадках, коли напрямки перетворень (трансформацій), “нові цінності і способи соціальної дії суперечать ціннісним орієнтаціям і/або можливостям соціального суб’єкта, проте він вимушений використовувати їх з тим, аби реалізувати (задовольнити) свої життєво важливі цілі (потреби)” [див.: 32, 39]. Адаптаційні процеси носять переважно імпульсивний характер для тих людей, які не були ініціаторами початку і проведення радикальних змін, проте у зв’язку з певними обставинами стали або їх співучасниками, або заручниками. Цілком очевидною стає активна перетворююча пристосувальна діяльність одних груп і прошарків населення до суспільних змін і вимушеність пристосування до них інших людей. Процес адаптованості або ж прискорюється за рахунок активізації поведінки адаптантів чи випадковості влучного вибору способу пристосування і досягнення мети, або ж уповільнюється, у зв’язку із пасивністю людей, призводячи до ескапізму та різного роду девіацій. Варто зауважити, що під час еволюційних соціальних змін можуть спостерігатися, за певних умов, вимушені суспільно-неадекватні адаптивні процеси, а в період революційних зрушень цілком припустимі добровільні суспільно-адекватні адаптації. Проте і перші, і другі можуть реалізуватися внаслідок соціальної мімікрії як одного з оптимальних засобів пристосування до будь-яких соціальних змін, зрушень та реформ.

Отже соціальну адаптацію, на нашу думку, слід кваліфікувати як складний механізм узгоджених біологічних, психологічних і соціальних дій соціальних суб’єктів та різноманітних засобів реалізації, які спрямовані на пристосування до суспільного життя (соціальних відносин, інституцій, структур тощо) і його змін. Зауважимо, що біологічне і психологічне в людині носить соціально модифікований характер.Такий підхід до розуміння адаптації як діяльнісного процесу уможливлює виокремлення двох смислових рівнів її застосування: широкий (пристосування людей (чи груп) взагалі до суспільного життя в його відносно усталеному стані) та вузький (пристосування до соціальних змін, що відбуваються в суспільстві).

За характером пристосувальної діяльності людини соціальна адаптація, вважаємо, може бути активною, пасивною (інерційною) та ситуативною (пасивно-активною).

Активна форма адаптації передбачає постійний діяльнісний пошук і запровадження людиною (групою) усе нових і нових найрізноманітних (легітимних/ нелегітимних, моральних/аморальних, тактичних/стратегічних тощо) засобів і шляхів пристосування до суспільного життя (макро- та мікросоціального середовища), до його змін з метою інтеграції.

Пасивна (інерційна) адаптація являє собою такий пристосувальний до суспільного життя, його змін, процес, під час якого людина використовує випробувані нею засоби та шляхи інтеграції до макро- та мікросоціального середовища, сподіваючись у такий спосіб зберегти звичний ритм свого життя. Зауважимо, що пасивність означає не бездіяльність, а життя „за звичкою”, інерцією.

Ситуативна (пасивно-активна) адаптація характеризується ситуативною зміною людиною (групою) свого діяльнісного пристосувального процесу до суспільного життя, зміною засобів і шляхів здійснення цього процесу. Вона носить циклічний характер: активний пошук і запровадження соціальним суб’єктом нових шляхів адаптації можуть змінюватися періодом пасивного очікування суспільних змін, що, у свою чергу, знову замінюється активною діяльнісною адаптацією.

Відомо, що пристосування людини до соціуму передбачає обов’язковість з’ясування нею його легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи та інтеріоризацію до нею своєї особистісної ціннісно-нормативної системи через її сприйняття. Адаптація за таких умов може бути як складною, так і досить легкою, а іноді навіть безпроблемною, адже збіг ціннісних орієнтацій адаптанта та соціуму уможливлює прискорення процесу інтеграції. Такий тип адаптації доцільно називати соцієтально-адекватним. Якщо ж людина не сприймає легітимно-домінуючу ціннісно-нормативну систему соціуму, до якого вона прагне інтегруватися, то процес пристосування адаптанта значно ускладнюється, і він може здійснюватися принаймні двома шляхами:

  • соцієтально-неадекватним, неприхованим протиставленням особистісної системи ціннісних орієнтацій соцієтальній;

  • мімікрійним, маскуванням особистісної нормативно-ціннісної системи під соцієтальну, тобто прихованим протиставленням особистісних ціннісних орієнтацій соцієтальним.

Отже, за критерієм збігу/не збігу ціннісно-нормативної системи адаптанта та легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи соціуму ми пропонуємо виокремлювати три форми соціальної адаптації: соцієтально-адекватну, соцієтально-неадекватну та мімікрійну. Названі форми соціальної адаптації за своїм діяльнісним змістом можуть набувати активного, пасивного і ситуативного характеру. Оскільки перші два типи не є предметом нашого дослідження, зосередимося на останньому – мімікрійному, що здійснюється через соціальну мімікрію, під якою слід розуміти такий специфічний адаптивний спосіб поведінки соціальних суб’єктів,1 коли вони, не сприймаючи легітимно-домінуючої ціннісно-нормативної системи того соціуму, до якого прагнуть інтегруватися, маскують свою особистісну ціннісно-нормативну систему, приховуючи справжні наміри, цінності, цілі, щоб у такий спосіб пристосування вижити чи досягти бажаної мети або успіху. Запропоноване визначення уможливлює з’ясування логічної субординації соціальної мімікрії та адаптації. По-перше, соціальна мімікрія є адаптивним способом життєдіяльності переважно тих соціальних суб’єктів, ціннісно-нормативні системи яких не збігаються (суперечать) легітимно-домінуючій системі соціуму. По-друге, соціальна мімікрія – це не тільки адаптація, а ще й певний спосіб досягнення успіху, гараздування. І, по-третє, з одного боку, соціальна мімікрія є вужчим поняттям, ніж адаптація, оскільки вона є одним (специфічним) з її способів; а з іншого – ширшим, тому що має універсальний характер: вона властива певним соціальним суб’єктам у будь-якому суспільстві, на будь-яких фазах та етапах його розвитку, у всіх сферах життєдіяльності (політичній, соціально-економічній, трудовій, родинно-побутовій тощо).

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Похожие:

Соціальної мімікрії київ 2004 icon«організація та режисура виховних заходів» Практичне заняття №1
Культурно – дозвільні заходи – складова частина соціальної сфери життєдіяльності суспільства І людини
Соціальної мімікрії київ 2004 iconЯнц Н. Д. Екологічні й духовні трансформації українського села: монографія
Суспільство: тенденції соціальної динаміки: Монографія К.: Вц нубіп україни. – К., 2011. 288 с. 18 у д а
Соціальної мімікрії київ 2004 iconПедагогічна бібліографія 2002 Покажчик літератури Випуск 13 Київ-нпу-2009
Рекомендовано до друку Вченою Радою університету, протокол №2 від 30 жовтня 2008 р
Соціальної мімікрії київ 2004 iconПедагогічна бібліографія 2003 Покажчик літератури Випуск 14 Київ-нпу-2009
Рекомендовано до друку Вченою Радою університету, протокол №2 від 30 жовтня 2008 р
Соціальної мімікрії київ 2004 iconРекомендована література
Г. Г. Крючков. Прискорений курс французької мови. Підручник для студентів немовних факультетів вищих навчальних закладів. – Київ:...
Соціальної мімікрії київ 2004 iconМіністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Соціальної мімікрії київ 2004 iconЄвропейська система оцінки відповідності та акредитації київ
Оцінка відповідності та державні органи: наскільки суспільною та наскільки приватною є оцінка відповідності? 12
Соціальної мімікрії київ 2004 icon60 лет. По дороге в будущее
Мгимо – Университет: Традиции и современность. 1944 – 2004 / Под общ ред. А. В. Торкунова. – М.: Оао «Московские учебники и Картолитография»,...
Соціальної мімікрії київ 2004 iconБиблиографический указатель 2004 г
Международные отношения: Библиографический ука­затель. Вып. 4 / Научная б-ка мгимо(У) мид россии. – М., 2004. – 324 с
Соціальної мімікрії київ 2004 iconСтатья опубликована : Социальная коммуникация в современном мире. Modern Social Communication / Сборник материалов российско-американской научной школы-семинара, 14-18 июня, 2004. М.: Ооо "Принт-Медиа", 2004. 58 с. С. 9-14

Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib2.znate.ru 2012
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница