Соціальної мімікрії київ 2004




Скачать 16,09 Kb.
НазваниеСоціальної мімікрії київ 2004
страница8/26
Дата03.02.2016
Размер16,09 Kb.
ТипДокументы
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

РОЗДІЛ 2

СОЦІАЛЬНА МІМІКРІЯ В КОНТЕКСТІ

СОЦІОЛОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ




2.1. Поняттєвий апарат функціонального змісту соціальної мімікрії



Розробка наукової концепції соціальної мімікрії потребує визначення того категоріального апарату, який уможливлює всебічне розуміння та пояснення сутності й особливостей розвитку і функціонування цього універсального соціального феномена. Нагадаємо, що категорії соціології, являють собою „гранично універсальні, фундаментальні поняття, що характеризують рівень осмислення й узагальнення основних уявлень про суспільне життя, про соціальну реальність, які мають апріорне значення і допомагають систематизації та організації досвідного знання”. Поняття ж виступають однією з форм „відбиття світу на раціональному, логічному рівні пізнання, яка за своєю сутністю, є фіксованою думкою, що виокремлює із певної предметної галузі та об’єднує в клас (узагальнює) об’єкти через визначення їх спільних і відмінних ознак” [1, 8 – 12]. У будь-якій теорії поняття є засобом відображення в ній існуючої дійсності, вони вибудовуються в ієрархічному порядку і є витоками теорії, оскільки, засвідчуючи повсякденний досвід, безпосередньо зумовлюються цим досвідом, людською практикою і прямо пов’язуються з чуттєвими уявленнями, що відображають цей досвід [2, 81]. Теорія соціальної мімікрії як універсального феномена людського життя будується практично на всіх універсальних категоріях соціології: усезагальності (людство, суспільство); якості (цивілізація, формація, культура); об’єктивності (соціальні відносини, соціальний розвиток, соціальне відтворення, соціальні процеси); суб’єктності (свідомість, особистість, групи, страти); соціальних змін (соціалізація, адаптація, управління, модернізація, конфлікт). Проте для розуміння соціальної мімікрії як специфічного способу адаптаційної поведінки необхідно визначити так звані первинні поняття теорії, адже на них вибудовуються поняття більш високого рівня, більш абстрактні та теоретичні. Первинні поняття визначають конкретність, фактичність, індивідуальність соціальної мімікрії. Вторинні – дають можливість виокремити суттєві характеристики цього явища, що пов’язані з виявленням статистичних закономірностей диференціації певних ознак, загальних для історичних типів, форм, різновидів соціальної мімікрії, які, якщо є необхідність, виявляють себе в певних умовах та ситуаціях і дають підстави робити висновки про закономірний характер розвитку, функціонування та структуру соціальної мімікрії як адаптивного способу життєдіяльності людей. Адже чим більша ймовірність виявлення якихось ознак соціальної мімікрії, тим більш достовірним та обґрунтованим буде наше судження про її сутність, якісні та кількісні характеристики. Зрозуміло, що врахування цих двох моментів уможливлює конструктивну та ефективну систематизацію категорій соціальної мімікрії як реально існуючого соціального феномена.

Первинними соціальними поняттями, що відображають і фіксують якісну визначеність та цілісність соціальної мімікрії, зважаючи на пояснення її сутності як ситуативно модифікованої атрибутивної властивості людини, як нам здається, слід вважати хитрість розуму, хитромудрість, подвійну мораль та амбівалентність. До вторинних, змістовних понять, на наш погляд, можна віднести маскування, імітацію, соціальну роль-маску та імітаційну рольову гру, тобто бутафоричність певних соціальних актів повсякденного життя людей. Як первинні, так і вторинні поняття породжуються та реалізуються багатьма іншими дефініціями, які будуть означені в процесі їх подальшого теоретичного обґрунтування.

Базовою категорією, яка характеризує природу та якість соціальної мімікрії як універсального соціального феномена є хитрість розуму. Ми дійшли висновку, що мімікрійна поведінка людини спричиняється не її сутністю, а ситуативно модифікованою атрибутивною властивістю – “хитрістю розуму”. Ця атрибутивна якість людини надає їй можливостей відшукувати (або моделювати) та здійснювати найрізноманітні форми маскування своєї ціннісно-нормативної системи і підлаштовувати свою поведінку під зовнішню ситуацію, модифікуючись відповідно чи то до її критичності та небезпечності, чи то до її сприятливості щодо досягнення бажаної мети. Якщо погодитися з твердженням про те, що хитрість разом з кмітливістю складають основу інтелектуальних можливостей людини (Й.Масуда), то неважко помітити, що прогрес розуму, який спостерігається в минулому та нинішньому століттях, засвідчується необмеженим зростанням інтелектуалізації праці та усіх інших сфер людської діяльності. Поповнення „класу” інтелігенції, науково-технічний прогрес свідчать також і про зростання значущості „хитрості розуму”. Прогрес розуму, зокрема його хитрості, – це не тільки благо, але й іноді велике суспільне (моральне) зло, оскільки він підносить та посилює індивідуалізм – основу дезінформації, обману і мімікрії. Життєвий досвід свідчить, що „хитрість розуму” (ефект досягнення блага, результату опосередкованим шляхом) в одних умовах може виявлятися і функціонувати як суспільно схвалюване (суспільно доцільне, життєдоцільне, функціональне) явище, а в інших – як таке, що засуджується суспільством, життєнедоцільне, дисфункціональне. Логічним висновком сказаного є необхідність відокремити поняття „хитрість розуму” від поняття „хитрість людини”. „Хитрість розуму” як родова характеристика людини (філософська абстракція) позбавлена ідеологічного змісту, вона морально нейтральна. „Хитрість людини”, ґрунтуючись на хитрості розуму, забарвлюється емоційним і моральним змістом. Гегелівське розуміння „хитрості розуму” як філософського поняття ні в якому разі не ототожнюється з „хитрістю людини” як морально-етичною категорією. Тому, говорячи про механізм і роль мімікрії у сфері політики, управління, міжнародних відносин тощо, доцільно використовувати таке поняття, як „хитрість людини”, що не є рівнозначним “хитрості розуму”. Якщо хитрість розуму власне уможливлює здатність до мімікріювання і сам факт маскувальної поведінки, то хитрість людини визначає його моральну-етичну спрямованість. „Розум вводить нас в обман частіше, ніж наше єство”, - стверджував Л.Вовенарг [3, 495], тим самим підкреслюючи, що моральні якості людини обмежують цілераціональну хитрість. Завдяки своїй хитрості мімікріанти досягають власної егоїстичної або групової (кланової) мети, яка може носити і функціональний, і дисфункціональний для суспільства характер. Натомість таке поняття, як „хитромудрість”, виявляється у людини тоді, коли вона прагне покращити не тільки власне життя, але й життя того соціуму, де відбувається її діяльність, однак ситуація (зовнішньополітичні, соціально-економічні або інші обставини) не дозволяє їй досягти бажаного, керуючись лише своїми гуманними прагненнями. За таких умов вона має діяти мудро і хитро. Тож “хитрість людини” за своїми наслідками може бути категорією як деструктивної, так і конструктивної соціальної мімікрії, а “хитромудрість” характеризує, як правило, конструктивний її характер (мімікрія, як підтверджують наші дослідження, може мати і конструктивний/деструктивний, і функціональний/дисфункціональний характер). Різновид мімікрії як маскувальної поведінки визначається, безумовно, ступенем розвитку в людини не тільки хитрості розуму, але й наявністю мудрості. Коли людина використовує маскування, скажімо, для встановлення причин небезпеки, що загрожує її близьким чи батьківщині, або в ім’я якоїсь благородної місії (за умов відсутності іншого шляху), то не можна не погодитися з тим, що вона „мудро хитрує”, виконуючи свій моральний обов’язок. Виникає закономірне запитання: чи породжується така мімікрія хитрістю людини, яка реалізується виключно шляхом зухвалої брехні? Звісно, ні. Зухвала брехня практично завжди аморальна, вона використовується для того, щоб, будь-якими засобами досягти мети, не дивлячись на їх моральний зміст. Згадуючи розвідницьку діяльність за часів другої світової війни, яку уможливлювала різного ґатунку мімікрійна поведінка, важко погодитися з тим, що хитрість розвідників спецслужб була реалізувала через зухвалу брехню. Ми добре розуміємо, що обережність розвідницької діяльності ґрунтувалася на витонченій хитромудрій роботі свідомості багатьох людей. Ясна річ, важко знайти ту межу, яка розділяє такі властивості розуму людини, як хитрість і мудрість. Тому ми схиляємося до думки, що в останні століття розвиток інтелекту людини уможливив її маскування в певних ситуаціях завдяки такій властивості як „хитромудрість”. Якщо “мудрість – це сукупність істин, набутих розумом, спостереженням та досвідом і пристосованих до життя, це гармонія ідей з життям” [4, 173], то хитрість, що пов’язана з нею, уможливлює за складних (а іноді занадто жорстоких, наприклад, під час воєнних чи окупаційних дій) обставин досягання успіху швидше, ніж сила. Хитромудрість – це хитра мудрість, яка забезпечує в певних умовах формування та функціонування відповідних форм соціальної мімікрії. Відразу зауважимо: не брудна, не лицемірна та жорстока хитрість, а скоріше поміркована, рівнозначна гнучкості розуму, яка використовується виключно для досягнення гуманних цілей, яких не можна досягти без мімікріювання. І тому людина має пристосовуватися до цих умов, хитромудро маскуючи свої наміри, аби захистися від небезпеки зовнішнього середовища, або ж змінити його в прогресивному напрямку. А відтак хитромудрість ми пропонуємо розглядати як таку властивість розуму людини, яка дозволяє їй вдумливо і аналітично, ґрунтуючись на результатах досвіду, як свого власного, так і суспільного, знаходити і використовувати хитру (гнучку) маскувальну пристосувальну поведінку, що щонайреальніше враховує специфіку поточного моменту дійсності і сприяє досягненню конструктивної мати.

Отже, „хитрість людини” й „хитромудрість” (як різновид „хитрості розуму”) є тими базовими категоріями людського розуму, що обумовлюють здатність людини свідомо, морально чи аморально, докладаючи певних вольових зусиль, адаптуватися до будь-якого зовнішнього середовища, будь-яких обставин, маскуючи свої цілі, наміри, використовуючи обманні словесні коди – моделі, які вводять в оману інших людей, примушуючи їх діяти за сценарієм, розробленим мімікріантом. Індивідуалізація сучасного суспільства, між іншим, посилює прояви мімікрійної поведінки, що пов’язана з проблемою вирішення індивідом власних проблем. Невипадково З.Бауман радить сучасникам: “Не озирайтеся назад і не дивиться вгору; погляньте на себе зсередини, адже тільки там ви знайдете необхідні вам хитрість, волю і сили” [5, 132-133] для пристосування до індивідуалізованого суспільства.

Ще одне поняття, яке характеризує зміст соціальної мімікрії, – “подвійна мораль”. Для визначення його сутності спершу згадаємо, що мораль постає як такий імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, який регулює поведінку людей з точки зору принципового протиставлення добра і зла [6, 18-19], що, у свою чергу, є певною вимогою, велінням, які висуває перед людиною суспільна думка або голос власного сумління. Саме в цьому полягає імперативність моралі. Крім того, мораль стає діяльною лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку людини з позицій добра/зла, справедливості/несправедливості, відповідальності/безвідповідальності. До того ж, коли йдеться про мораль як ставлення людини до дійсності, то сьогодні у противагу однобічній орієнтації лише на людину та її потреби, під ним розуміється відношення не тільки до конкретних суб’єктів і соціальних груп, але й до представників світу природи і цінностей культури, до Космосу в усій безмежності його потенційних уособлень, до таких загальноабстрактних категорій буття, як радість, страждання, смерть, любов та ін. І, нарешті, моральних якостей набуває все те, що потрапляє у сферу протистояння добра і зла, тобто в “силове поле напруги між цими протилежними полюсами – й осмислюється в цьому зв’язку. Власне моральними є тільки ті імперативи, ті оцінки й те ставлення до дійсності, що відображають це протистояння, акумулюють у собі його напругу” [див.: там же, 21 – 22]. Загальнолюдський зміст моралі полягає у виокремленні тих фундаментальних норм й правил, що регулюють вихідні ситуації людських взаємин і життєустрою і мають місце за будь-яких соціально-історичних умов, нагромаджуються протягом людської історії, передаються від однієї епохи до іншої. Визначимося зі структурою моралі, насамперед, для того, аби зрозуміти механізм подвійної моралі під час мімікрійної поведінки людей. До структури моралі входять моральна свідомість (її основні принципи, мотиви, ціннісні орієнтації й основні категорії – добро і зло, обов’язок, відповідальність, справедливість, сенс життя, ставлення до смерті, щастя, моральна свідомість людини); моральна діяльність (свобода дій, свобода вибору, свобода волі, вчинки, співвідношення мети і засобів діяльності, мотиву й результату моральної дії); моральні відносини (моральна сутність спілкування між людьми; відкритість і замкненість; монологічність і діалогічність у процесі спілкування; повага, співчуття, любов як підвалини моральних стосунків між людьми; етикет і культура спілкування). Безумовно, соціальна поведінка будь-якого соціального суб’єкта (окремої людини чи групи) тільки тоді набуває моральності, коли здійснюється відповідно до названих вище принципів та моральних норм, основу яких, перш за все складає добро – провідна ідея моральної свідомості. Чи може бути моральною мімікрійна поведінка? Адже мімікріант завжди приховує свої справжні наміри, маскується, вдається до хамеліонівської поведінки, аби пристосуватися до конкретного соціального середовища, досягти певної мети в умовах, які не дозволяють робити це відкрито та щиро. На наш погляд, моральність/аморальність мімікрійної поведінки визначається, насамперед, її кінцевою метою і, окрім того, засобами, за допомогою яких вона здійснюється. Ми вже зауважували, що залежно від моральної сутності соціальна мімікрія може набувати як конструктивного, так і деструктивного характеру. Але і в тому, і в іншому випадках, мімікріант вдається до “подвійної моралі” – такого стану своєї моральної свідомості, за якого він „думає одне, а навмисне говорить та робить інше”, не оприлюднюючи (не розкриваючи) своїх справжніх цінностей та моральних принципів, тобто реальні, справжні ціннісні орієнтації мімікріанта залишаються поза лаштунками його вербальної комунікації та соціальної поведінки і діяльності. Спроба емпіричної фіксації феномена “подвійної моралі” була здійснена (за участю автора) ще в радянський період (1986-1989 рр.) під час всесоюзних соціологічних досліджень суспільної свідомості, що проводилися фахівцями Академії суспільних наук при ЦК КПРС під керівництвом академіка Р.Г.Руткевича. Результати дослідження засвідчили, що майже половина респондентів (46 %), оцінюючи діяльність компартійної номенклатури, стверджувала, що більшість партійних чиновників “думають одне, а говорять інше” або ж “говорять одне, а роблять по-іншому” [7, 33]. Період перебудови не тільки не ліквідував наявність подвійної моралі, а, навпаки, сприяв ще більшому її поширенню.

А відтак ми пропонуємо розглядати “подвійну мораль” як суб`єктивно-оцінний спосіб ставлення окремих людей до дійсності, коли вони, приховуючи свої справжні наміри та ціннісні орієнтації, навмисне вербалізують у соціальній комунікації та реалізують у соціальній інтеракції вигадані маскувальні словесні коди та соціальні дії з метою завоювання довіри до себе. Подвійна мораль, укорінюючись у свідомості та в поведінці мімікріанта, призводить до того, що називається “амбівалентністю особистості”. Амбівалентність почуттів обумовлюється тим, що “окремі особливості складного об’єкта по-різному впливають на потреби і цінності людини. Особливий випадок амбівалентності являє собою суперечність між усталеними почуттями до предмета і ситуативними емоціями, що виникають на їх підставі” [8, 18]. У соціології цим поняттям одним з перших скористався Р.Мертон для характеристики конфлікту соціальних ролей, ціннісних і нормативних структур суспільства як джерела психічної “двоїстості” [9, 81-108]. Є.Головаха, розглядаючи соціально-психологічний стан сучасного суспільства в роботі “Соціальне безумство: історія, теорія і сучасна практика” увів у науковий обіг поняття “посттоталітарна амбівалентність” [10]. Специфіка посттоталітарної амбівалентності виявляється в декількох аспектах. По-перше, у масовій та індивідуальній свідомості ідеологічно та морально взаємовиключні ціннісно-нормативні підсистеми співіснують не як антагоністи, що своєю постійною конкуренцією деформують психіку, а як узгоджені елементи єдиного типу свідомості й емоційного ставлення до соціальної дійсності. По-друге, суперечливі системи цінностей властиві не окремим соціальним групам, конкуренція між якими могла би призвести врешті-решт до встановлення ієрархічної системи, а практично кожній великій соціальній групі. По-третє, амбівалентність виявляється в суперечливих поєднаннях демократичних цінностей-цілей соціальних перетворень і тоталітарних цінностей-засобів реалізації демократичних ідей [10, 132-133], тобто у паралельній орієнтації особистості на взаємовиключні цінності. Скажімо, людина одночасно виступає за ринкову економіку і сталі ціни, за свободу пересування і збереження режиму прописки, за повну незалежність України і проти її виходу із Союзу. Очевидно, що в загальноприйнятому розумінні амбівалентність свідомості виявляється, насамперед, через наявність у людини двоїстості оцінок і суджень стосовно морально-етичних норм, певних суспільних чи соціальних явищ.

Якщо ж мова йде про соціальну мімікрію, то, на наш погляд, амбівалентність властива тим соціальним суб’єктам, які використовують мімікрію-захист (ми називаємо їх мімікрінами) для того, щоб вижити в складних для них умовах. Носії мімікрії-гараздування (мімікракти) “не страждають” на двоїстість суджень. Навпаки, їм властива чітка особистісна система ціннісних орієнтацій та оцінок суспільної (соціальної) ситуації, але вони не можуть реалізувати її задля досягнення своєї мети, тому що їй суперечить соціальна структура, яка спонукає їх до відповідної поведінки. Проте процес пристосування і мімікрінів, і мімікрактів до культурних цілей та інституціоналізованих норм зіштовхується з неузгодженістю між особистісною та соцієтальною системами ціннісних орієнтацій і суперечністю між бажанням та умовами її реалізації. Якщо у мімікрінів це пов’язується з наявністю у них двоїстості оцінок, то мімікракти чітко і однозначно усвідомлюють свої прагнення і оцінки. Разом з тим і перші, і другі вимушені розробляти і декларувати іншу – оманливу для тих, хто їх оточує, систему псевдоціннісних (для себе) орієнтацій, яка, проте, відповідає загальноприйнятим у соціумі поведінковим нормам і стандартам.

Отож, у свідомості носіїв соціальної мімікрії формуються та існують одночасно дві протилежні за свою моральною сутністю системи ціннісних орієнтацій і засобів досягнення цілей: справжня, особистісно визнана, однак невідповідна суспільним інституціоналізованим нормам, та уявна, особистісно невизнана, але відповідна загальноприйнятим (легітимним) суспільним стандартам. При цьому амбівалентність властива лише носіям мімікрії-захисту (мімікрінам), у суб’єктів мімікрії-гараздування (мімікрактів) існує однозначне оцінне судження про психологічний і моральний стан соціуму, а також чітко визначається ставлення до нього в залежності від особистих моральних ціннісних орієнтацій.

Утілення соціальної мімікрії в повсякденний життєвий простір реалізується через такі категорії як маскування та імітація
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

Похожие:

Соціальної мімікрії київ 2004 icon«організація та режисура виховних заходів» Практичне заняття №1
Культурно – дозвільні заходи – складова частина соціальної сфери життєдіяльності суспільства І людини
Соціальної мімікрії київ 2004 iconЯнц Н. Д. Екологічні й духовні трансформації українського села: монографія
Суспільство: тенденції соціальної динаміки: Монографія К.: Вц нубіп україни. – К., 2011. 288 с. 18 у д а
Соціальної мімікрії київ 2004 iconПедагогічна бібліографія 2002 Покажчик літератури Випуск 13 Київ-нпу-2009
Рекомендовано до друку Вченою Радою університету, протокол №2 від 30 жовтня 2008 р
Соціальної мімікрії київ 2004 iconПедагогічна бібліографія 2003 Покажчик літератури Випуск 14 Київ-нпу-2009
Рекомендовано до друку Вченою Радою університету, протокол №2 від 30 жовтня 2008 р
Соціальної мімікрії київ 2004 iconРекомендована література
Г. Г. Крючков. Прискорений курс французької мови. Підручник для студентів немовних факультетів вищих навчальних закладів. – Київ:...
Соціальної мімікрії київ 2004 iconМіністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Соціальної мімікрії київ 2004 iconЄвропейська система оцінки відповідності та акредитації київ
Оцінка відповідності та державні органи: наскільки суспільною та наскільки приватною є оцінка відповідності? 12
Соціальної мімікрії київ 2004 icon60 лет. По дороге в будущее
Мгимо – Университет: Традиции и современность. 1944 – 2004 / Под общ ред. А. В. Торкунова. – М.: Оао «Московские учебники и Картолитография»,...
Соціальної мімікрії київ 2004 iconБиблиографический указатель 2004 г
Международные отношения: Библиографический ука­затель. Вып. 4 / Научная б-ка мгимо(У) мид россии. – М., 2004. – 324 с
Соціальної мімікрії київ 2004 iconСтатья опубликована : Социальная коммуникация в современном мире. Modern Social Communication / Сборник материалов российско-американской научной школы-семинара, 14-18 июня, 2004. М.: Ооо "Принт-Медиа", 2004. 58 с. С. 9-14

Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib2.znate.ru 2012
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница