Соціальної мімікрії київ 2004




Скачать 16,09 Kb.
НазваниеСоціальної мімікрії київ 2004
страница9/26
Дата03.02.2016
Размер16,09 Kb.
ТипДокументы
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   26
. Що ж являє собою маскування? Це дієслово походить від іменника “маска” (фр. maskus) і означає зображення людського обличчя чи морди тварини, що вдягалися на учасників народних ігор, давньогрецьких і давньоримських акторів та акторів „комедії дель арте” (першого професійного театру) і традиційного театру деяких народів Азії [11, 303-304]. У прадавні часи маска використовувалася людьми для того, щоб удавати (розігрувати) якийсь уявний образ чи персонаж. Відповідно, маскування означало процес вдягання певної маски з метою приховування істинного обличчя або справжніх намірів і вчинків. Сучасне життя не внесло суттєвих змін у визначення поняття “маскування”. Змістовно розкрив сутність маскування М.Лермонтов у “Маскараді”: “ У масках рівні всі чини. У масках ні звання, ні серця – тільки тіло. Коли під маскою не видно лиць – вони з чуттів скидають маску сміло” [12, 280]. Мімікріанти послуговуються маскуванням для того, аби приховати свої справжні наміри, плани, ціннісні орієнтації, вдаються до використання у своїй поведінці „не своїх” – „чужих” або вигаданих, вербальних кодів, дій, жестів, одягу. Тим самим вони приховують справжнє „своє Я”, свої погляди, свої цінності-норми, свої прагнення і бажання. Маскування значно полегшує процес мімікріювання, збільшуючи кількість обманних засобів, що вводять в оману оточуючих, зіштовхують їх один з одним, досягаючи в такий спосіб бажаної мети.

Маскування можна розглядати як соціальний процес (поведінку або діяльність) “одягання” людиною на себе маски певного соціального персонажа чи уявного образу, ціннісно-нормативна система та поведінка якого відповідає соціокультурним експектаціям, що дозволяє їй приховати від оточуючих свою справжню особисто визнану, але суспільно неприйнятну систему цінностей.

Не менш значущим поняттям соціальної мімікрії є “імітація”(лат.: “imitatio”), що означає наслідування когось або чогось, найбільш точне відтворення, підробка. Цілком закономірно, що слід чітко з’ясувати, у чому полягає схожість і відмінність понятть „імітація” та „мімікрія”. Адже в широкому розумінні „мімікріювати” й означає „наслідувати когось”, імітуючи його слова, жести, міміку, поведінку, спосіб життя тощо Наслідування, як відомо, є копіюванням певних природних (тваринами, комахами) і соціальних (людьми) моделей, зразків, а відтак і є невід’ємною складовою онтогенези та соціогенези. Найближче до пояснення сутності наслідування підійшов Ж.Г. Тард, розглядаючи його як один із трьох фундаментальних соціальних процесів, що складають основу суспільного життя (два інші – винахід і опозиція) [13]. Нагадаємо, що імітація, або наслідування, за Ж.Г.Тардом, це загальна характеристика процесу повторення різних форм буття, що сприяє втіленню в життя різних винаходів. Так, скажімо, завдяки таким механізмам наслідування як мода, звичаї, виникають групові та суспільні цінності і норми, а індивіди, засвоюючи їх, соціалізуються. Найбільш ефективно поширюються ті людські винаходи, що не суперечать раціональним аспектам культури. Однак успішно поширюватися не можуть ні досить прості, ні занадто випереджувальні інновації. Наслідування має такі екстралогічні (нераціональні) чинники:

  • по-перше, воно йде “від внутрішнього до зовнішнього”, афект випереджує пізнання, яке, у свою чергу випереджує поведінку; ідеї можуть формуватися раніше, ніж будуть знайдені слова для їх висловлення, доктрини – раніше за ритуали, цілі – раніше за засоби;

  • по-друге, ієрархія престижу здебільшого визначає шляхи імітації, тобто скоріше будуть наслідувати інновації соціальних верхів, ніж низів;

  • по-третє, у межах однієї і тієї ж соціальної системи схильність до різних типів інновацій різна – іноді сприймається те, що вважається старим, традиційним і доведеним, в інші часи найбільш популярним стає авангард та екзотика (Ж.Г.Тард).

Ясна річ, що подібним змінам підвладні всі сфери соціальної діяльності – мова, управління, економіка, мистецтво, релігія. “Злагодженість умів і бажань, що слугує навіть у найскрутніші часи основою для суспільного життя, це водночас наявність одних і тих же понять і прагнень в усіх умах і серцях, в одному і тому ж суспільстві, це відбувається не внаслідок органічного наслідування, що робить людей уже при народженні схожими один на одного, і не під впливом одного і того ж географічного середовища, а від навіювання і наслідування, що поширюють від одного до іншого приклад першого творця якоїсь ідеї або акту” [13, 14]. Важливим рушієм розвитку суспільства є непереборне прагнення людей до наслідування, і практично всі явища відбуваються на основі зразків.. Саме тому у суспільному житті мають місце подібні явища, що є результатом наслідування якихось форм: наслідування звичаїв, моди, навчання, виховання тощо. Основним об’єктом наслідування є відкриття та винаходи. Окремі особи здійснюють ці інновації в суспільстві, які, завдяки наслідуванню, зумовлюють нові відкриття, удосконалення елементів духовного і матеріального буття. Становлення і розвиток суспільства безпосередньо пов’язані з цими відкриттями, оскільки вони обумовлені повторенням (завдяки наслідуванню), протистоянням (опозицією), пристосуванням (адаптацією). У традиційному суспільстві домінує звичай, а в сучасному – мода. Відкриття сприймається менш болісно за умов його відповідності існуючим традиціям. Адаптація відбувається швидше тоді, коли виникає, так би мовити, логічний союз наслідування інновацією традиції. І, навпаки, якщо інновація суперечить існуючій системі звичаїв, уявлень, знань, то двобій наслідування буде гострішим. Традиційне суспільство характеризується глибокими конфліктами з приводу нововведень. На зміну одним інноваціям приходять інші, знову відбувається наслідування, опозиція й адаптація, і таким чином суспільство розвивається. Отож будь-яке соціальне явище має наслідувальний характер. А наслідування, у свою чергу, забезпечує процес пристосування явищ одне до одного – звісно, цей висновок не піддається ніяким сумнівам.

Спробуємо з`ясувати, яке місце посідає наслідування (імітація) у процесі соціальної мімікрії. По-перше, як уже зазначалося, первісні історичні типи соціальної мімікрії – ритуальна, магічна частково «виростали» із наслідування фенотипової поведінки тварин. А кожен наступний її тип (міфічно-театралізований, містифікаторський, романтично-революційний та інформаційно-модерністський), у свою чергу, формувався внаслідок розвитку інтелекту людини, через наслідування традиційних (звичних) способів мімікріювання (ритуали, танці, перевдягання, обман, брехня тощо), а також у результаті запровадження інноваційних підходів та засобів (лицемірство, єзуїцтво, шахрайство, популізм, перфоманс тощо), які незавжди моментально сприймалися суспільством. Наслідування людьми звичних типів маскування свого єства здійснювалося вже апробованими типами соціальної мімікрії. По-друге, хитрість розуму як родова властивість соціальної мімімікрії уможливює настільки точну підробку мімікріантом поведінки, слів, жестів моделі – зразка, що іноді не лише сторонньому спостерігачеві, але й навіть психологу важко розпізнати, де ненавмисна (нехитра) імітація, а де хитра та витончена мімікрія. Адже найголовніше для мімікріанта – це якомога точніше наслідувати ті суспільні цінності-норми та цінності-об’єкти [14, 50], що мають для нього особливу значущість. Цінностями-об’єктами для мімікріантів є всі предмети, що характеризуються певними властивостями, імітація яких сприятиме досягненню успіху. Цінності-норми являють собою ідеальну норму орієнтації, ідеальні критерії, імітація яких уможливлює найкращий результат у процесі мімікріювання, тобто суб’єкт соціальної мімікрії, приховуючи свої справжні цінності-норми, ідентифікує себе чи то з соціальними предметами, чи то з особистостями, цінності-норми яких є значущими для соціуму.

Важливу роль у визначенні домінуючих цінностей-норм, як відомо, відіграє особистісний фактор, що добре розуміють мімікріанти і використовують задля власних інтересів. Це спостерігається особливо в періоди суспільних трансформацій, коли порушується усталений життєвий порядок і на арену суспільного життя виходять „актори” – особистості (групи), сповнені енергії, – які визначають темпоральність і основні тенденції змін, стають ініціаторами суспільних змін, організаторами реформаторської діяльності [15]. Займаючи панівне становище в ієрархії соціальних стосунків, вони спрямовують свою діяльність на формування такої системи суспільних цінностей і норм, яка б дозволяла їм безперешкодно володарювати в політичній і економічній сферах. Але, розуміючи, що широкі верстви населення найкраще сприймають демократичні імперативи, ці суб’єкти вдаються до різних мімікрійних форм вербальної комунікації: (популістських гасел, міфологем, переконань народу у власному патріотизмі, навіювань про особистісну відданість народним інтересам тощо), які лише імітують демократичні цінності. У такій ситуації одна частина населення стає “стихійними учасниками”, здатними свідомо й активно обирати особистісну стратегію адаптації до змін, інша - “пасивними жертвами” трансформаційного процесу, не спроможними з різних причин продуктивно працювати і активно адаптуватися до нових умов [15].

Процес адаптації населення до нових умов життя відбувається або шляхом дійсного сприйняття тих цінностей-норм, що пропонуються ініціаторами реформ, або шляхом удавання видимості їх сприйняття, або взагалі несприйняття. В усіх випадках адаптація здійснюється через імітацію (наслідування) тих цінностей-норм і цінностей-об’єктів, що поширюються під час реформ і набувають суспільно визнаного характеру. Тому виникає необхідність уточнити: коли йдеться про імітацію – справжнє їх наслідування, а коли – імітацію-мімікріювання. Якщо людина сприймає реформи, розуміючи, що „новий час” вимагає „нових слів”, „нових думок”, „нових цінностей”, однак не здатна їх акумулювати, то вона свідомо включається в процес наслідування тих ціннісних систем, стандартів поведінки, які запроваджуються і поширюються в соціумі реформаторами, стає активним учасником змін, швидко адаптуючись до них шляхом імітації-наслідування або копіювання поведінки ініціаторів реформ. Інша категорія людей, які не сприймають ні реформи, ні цінності-норми, що породжуються їх ініціаторами, ні самих реформаторів, але прагнуть знайти своє місце в суспільстві (бо не можуть самі щось змінити в бажаному напрямку), лише вдає видимість наслідування домінуючих загальновизнаних цінностей і норм, насправді не визнаючи їх. У цьому випадку має місце соціальна мімікрія. Звідси, відповідно випливає, що імітація людьми суспільних цінностей-об’єктів і цінностей-норм у процесі соціальних змін у соціальному житті носить природний, ненавмисний характер наслідування, копіювання. Натомість навмисна, мотивована імітація мімікріантів являє собою не справжнє наслідування, а лише його видимість, штучну підробку суспільно визнаних цінностей-об’єктів та цінностей-норм, яка дозволяє їм, приховуючи свою справжню систему цінностей, адаптувати до нових чи до небезпечних умов. Для цього мімікріанти створюють і реалізують у своїй поведінці імітаційні ціннісно-нормативні моделі - такі уявно або матеріально втілені системи, які, “відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатні змінити його так, що їх вивчення дає нам нову інформацію про цей об’єкт” [16, 19]. Основною властивістю цих моделей є їх відповідність системі-оригіналу, тобто загальновизнаним цінностям-нормам, стандартам, які структурно лише частково (гомоморфно) відповідають їй. Це означає, що імітаційні моделі, які створюють мімікріанти, тільки за окремими формальними або змістовними параметрами повторюють об’єкт наслідування чи соціальний факт, що реально існують у соціальному середовищі. Головна ідея створення мімікріантами імітаційних моделей полягає в тому, щоб визначити, як з великої чисельності зразків і стандартів обрати той єдиний, наслідування якого дозволить отримати (за певних законодавчих або моральних обмежень) оптимальний результат, досягти бажаної мети. Адже в суспільстві, що трансформується, виникає, як правило, не одна, і не дві, а значно більше систем цінностей-норм, які або частково дублюють одна одну, або протистоять одна одній.

Процес утілення мімікріантами імітаційних моделей поведінки, систем цінностей-норм здійснюється завдяки соціальній ролі-масці та імітаційній рольовій грі. Поняття “соціальна роль” було вперше введено в науковий обіг на початку ХХ-го ст. у роботах Е.Дюркгейма, М.Вебера, а пізніше – Т.Парсонса, Р.Лінтона та ін. У подальшому воно знайшло відображення в соціологічних функціональних, інтеракціоністських та соціодраматичних концепціях. Визначення соціальної ролі у функціональному розумінні подав Р.Лінтон, послуговуючись поняттями статусних позицій, прав та обов’язків особистості. В інтеракціоністському розумінні розглядаються конвенційні та міжособистісні ролі, де перші являють собою передбачувальні зразки поведінки, що їх чекають і вимагають від суб’єкта у відповідній ситуації, а інші визначаються взаємодією людини з собі подібними. Кожен грає якусь роль і тому саме роль, а не людина, є тією одиницею, що потребує вивчення і дослідження (Т.Шибутані).

У теорії соціодрами (Дж.Морено, К.Бьорк, Е.Гоффман та ін.) поняття „роль”, „маска”, „сцена” „публіка” є невід’ємними атрибутами театральної вистави, що має назву „соціальне життя”. „На соціальній сцені, - стверджує Е.Гоффман, - перебувають люди, які розігрують різні соціальні ролі. Окремо взята людина, або ізольоване „Я”, розпадається на дві взаємопов’язані структури: „Я як актор” і „Я як соціальний характер”. Якість „Я як актора” і „Я як соціального характеру” різні й визначаються через особливі значення, що взяті з соціальної системи. „Я як актор” розігрує ролі, схвалювані іншими. Людина завжди повинна розігрувати ролі за певними соціальними шаблонами” [17, 262]. Соціодраматичний підхід, згідно з яким кожна людина, усвідомивши свою роль відповідно до тих соціальних позицій, які вона займає у структурі соціуму, бере безпосередню участь у розігруванні „людського спектаклю”, лише певною мірою наближає нас до пояснення сутності соціальних ролей-масок, якими користується мімікріант. Чому лише певною мірою? На перший погляд, здавалося б, що саме теорія соціодрами щонайкраще пояснює ролевий маскувальний набір мімікріантів. Але при більш ретельному з’ясуванні її сутності та аналізі мімікрійної поведінки, стає зрозуміло, що вони, мають як ототожнюючи, так і диференціюючи особливості. Спільні особливості соціодрами та мімікрії виявляються у тому, що:

  • по-перше, мімікрійна поведінка є завжди соціальною драмою (конфліктом): чи то для самого мімікріанта (якщо він вимушений мімікріювати, не маючи іншого способу адаптації в певних умовах); чи то для людей, за допомогою яких досягається мета; чи то для тих , які обманюються та ошукуються його соціальною роллю-маскою;

  • по-друге, соціальна роль, сцена, театр, маска є для мімікріанта, так само, як і для суб’єкта соціодраматичного підходу, невід’ємними атрибутами соціальної поведінки;

  • по-третє, мімікріанти розігрують свої ролі виключно на соціальній арені „за певними шаблонами”, і ці ролі мають бути „схвалені іншими”, інакше втрачається сенс мімікріювання.

Соціальна мімікрія відрізняється від соціодраматургії, насамперед, тим, що структура особистісного „Я” мімікріанта розпадається не на дві складові, як у соціодраматичного актора („Я як актор” і „Я як соціальний характер”), а як мінімум на три:

  • „Я як соціальний характер”, що визначається реальним соціальним статусом, позицією мімікріанта;

  • „Я як соціальний характер-актор”, що є вигаданим (штучним, імітаційним) соціальним статусом, який мімікріант прагне представити в тому соціумі, де намагається адаптуватися;

  • „Я як актор-маска”, що являє собою соціальну роль-маску, яка насправді не відповідає реальному соціальному мімікріанта, але щонайкраще уможливлює адаптацію в несприятливих умовах шляхом гри за соціально визнаними шаблонами. Зауважимо, що в періоди суспільних трансформацій, коли руйнується відносно усталена система цінностей-норм і на її уламках формуються нові системи, структура особистісного „Я” мімікріанта може мати не одну складову „Я як актор-маска”, а декілька, причому протилежних за своєю ціннісно-нормативною спрямованістю і формами їх реалізації.

Необхідно також звернути увагу на те, що при соціодраматичному підході гра драматичного актора практично повністю співвідноситься з грою соціального актора, а сценічне життя – з соціальним життям6. А це означає, що кожна людина просто „грає своє життя” за визнаними соціальними приписами, стандартами і шаблонами. Але не можна просто „зіграти” все своє життя. Людина розумна, діяльнісна скоріше творить своє життя, і у процесі цього творення використовує гру. Мімікріант – людина хитра (хитромудра) – може і грати і творити одночасно. А відтак його життя стає суцільним театралізованим дійством (грою) з безліччю ролей-масок, які не властиві його натурі, а з’являються тоді, коли мімікрія стає для нього органічною потребою і засобом задоволення деструктивних, дисфункціональних егоїстичних інтересів. Творення життя і гру одночасно передбачає, скажімо, професійна мімікрія (розвідник, дипломат, політик тощо). Що переважить, залежить від ціннісних орієнтацій мімікріанта та кінцевої мети мімікрії. Адже життя, дійсно, „значно складніше і різноманітніше за будь-яке його драматичне вираження й акторська гра завжди буде лише наближенням до реального соціального досвіду та поведінки людини, які незрівнянно глибші й багатші за будь-яку драматичну роль” [18, 60]. Беручи до уваги твердження І.С.Кона про соціальну роль як те, що „очікує певне суспільство від будь-якої людини, яка займає відповідне місце в соціальній системі” [19, 61], зазначимо, що соціальна роль-маска, на наш погляд, – це те, що отримує суспільство від мімікріанта як таке, чого можна сподіватися від будь-якої людини певного соціального статусу чи позиції. Отож поняття соціальної ролі-маски в теорії соціальної мімікрії означає “удавати когось очікуваного, звичного і прийнятного для соціуму, грати, усвідомлюючи штучність власної поведінки”.

Насправді, людина, яка усвідомлює себе в певній “ролі”, стає не просто актором, але й спостерігачем за власними вчинками, вносячи у свою поведінку елементи відчуженості та рефлективності. Адже особистість, входячи в уявну роль, повинна не тільки узгоджувати свою реакцію з її логікою, але й пов’язувати цю роль із зовнішніми стимулами та обставинами [20, 185]. Відповідно до цього варто виокремити в мімікрійній поведінці “гру соціальної ролі-маски ” та “прийняття соціальної ролі-маски” (за Т.Шибутані „гру ролі” і „прийняття ролі”). Під „грою соціальної ролі-маски” будемо розуміти організацію імітаційної поведінки мімікріанта згідно з суспільними чи груповими нормами. Під „прийняттям соціальної ролі-маски” – здатність мімікріанта уявляти себе на місці іншої людини і прагнення уявити її вигляд з точки зору іншої особи. Адже “складне пристосування можливе завдяки тому, що, розуміючи ролі інших, людина може уявити, як вони будуть реагувати на те, що вона збирається робити, але щоб зрозуміти це, учасник повинен уявити себе самого на місці іншого” [21, 46].

Таким чином, у теорії соціальної мімікрії соціальна роль-маска пов’язується з процесом імітації (удаванням видимості наслідування) і розглядається як сукупність обманних (маскувальних) дій, які здійснює суб’єкт, який мімікріює, для досягнення бажаної позиції чи статусу в суспільстві. Соціальна роль-маска, яку реалізує мімікріант, за системою соціальних дій і цінностями-нормами „de jure” відповідає суспільним очікуванням і вимогам, а „de facto” – носить мімікрійний характер.

Звісно, що будь-яка соціальна роль реалізується в процесі рольової гри. Це випливає не тільки з її сутності, але і з соціально-статусної структури суспільства. Й. Хейзинга грою називає “ вільну діяльність, яка усвідомлюється як “ненасправжки” і є заняттям, що виходить за межі повсякденного життя, проте вона може повністю полонити того, хто грає, не маючи при цьому ніякого прямого матеріального інтересу, не шукаючи користі; вільну діяльність, що обмежується простором і часом без наміру – відбувається упорядковано, за певними правилами, і викликає до життя суспільні групи, які намагаються оточити себе таємницею або підкреслюють свою відмінність від інших всіляким маскуванням. ...Тобто гра являє собою боротьбу за щось або ж є змаганням у тому, хто зробить щось краще від інших” [22, 24]. На перший погляд, у цьому визначенні гри нібито простежується суперечливість. З одного боку, Й.Хейзинга стверджує, що той, хто грає, не має при цьому ніякого інтересу та користі. А з іншого – розглядає гру як боротьбу чи змагання. А в боротьбі, як відомо, кожна сторона обстоює свої інтереси, прагне мати якусь користь, сподіваючись на перемогу над своїм суперником. Проте зрозуміти позицію автора не важко: у зміст високорозвинутих форм гри він вкладає ритм і гармонію – ці найшляхетніші дари естетичної здібності, якою наділено людину. Зв’язки, що поєднують гру і красу, стверджує дослідник, дуже тісні та численні [там же: 17]. Між учасниками гри відбувається боротьба і суперництво за більш гармонійне та красиве втілення будь-якої ідеї чи змісту в життя. Ігри соціального характеру він називає “вищими формами гри”, адже вони є діяльнісними формами, що мають певний зміст, виконуючи соціальну функцію. Тож гра, за Й.Хейзингою, це своєрідне мистецтво, завдяки якому реалізується діяльнісна (позитивно орієнтована) сутність людини. “А крутій, шулер лише вдає, що грає” [там же.: 22].

Дещо інший підхід до розуміння гри та рольової поведінки запропонував американський психолог Е.Берн. Рольову гру вчений вибудовує на основі трансакційного аналізу (трансакція – елементарна дія в процесі спілкування, “одиниця” виміру міжособового обміну інформацією) і зазначає, що “гра необов’язково передбачає насолоду чи задоволення.... Багато ігор занадто серйозні”. Він пояснює гру як набір часом схожих трансакцій, що повторюються і зовні виглядають цілком правдоподібно, але мають приховану мотивацію; як серію ходів, що містять пастку, якусь каверзу. Він вважає, що грати треба доти, доки не переграєш супротивника – на цій ідеї виникла „теорія ігор” в математиці, кібернетиці як формалізація „глибини імітації”. Ігри, на думку Е.Берна, відрізняються від процедур, ритуалів та від простого проведення часу двома основними характеристиками: прихованими мотивами і наявністю виграшної ситуації. “Процедури бувають успішними, ритуали – ефективними, а проведення часу – корисним. Проте всі вони за своєю суттю щиросердні (не містять “задньої думки”). Вони можуть містити елемент суперництва, але не конфлікту, а їх результат може бути неочікуваним, але ніколи не буде драматичним. “Ігри, навпаки, можуть бути нечесними і нерідко характеризуються драматичним, а не просто захоплюючим завершенням” [23, 42-43]. Таким чином, Е.Берн щодо суті гри висловлюється не так оптимістично, як Й.Хейзинга, і розглядає гру не крізь призму творення добра, гармонії і краси, а скоріше з позицій неусвідомлення актором прихованого контексту власної мотивації рольової поведінки.

До якої ж рольової гри у процесі розігрування в соціумі соціальної ролі-маски вдаються мімікріанти? Ясна річ, що у своїй соціальній поведінці вони використовують оманливу (нечесну, за словами Е.Берна) по відношенню до людей (груп), які їх оточують, рольову гру, що, завдяки комунікативним кодам і символічним інтеракціям, відповідає суспільним експектаціям (очікуванням), не суперечить загальноприйнятим і поширеним у суспільстві рольовим позиціям. Простою мовою мімікріанти поводяться нечесно стосовно того соціального середовища, у якому прагнуть досягти власних цілей. Цілком закономірно, що мімікріант для втілення в соціальне життя вигаданої, чужої, не властивої йому соціальної маски-ролі повинен підібрати або розробити відвідний арсенал соціальних дій, які щонайкраще сприяли б сприйняттю її оточуючими. У такій ситуації рольова гра, за допомогою якої реалізується соціальна роль-маска теж має набути імітаційного характеру і повинна функціонально “вписатися” у структуру соціальних взаємин. Сутність імітаційної рольової гри мімікрантів як інтерактивної форми взаємодії мімікріантів із соціумом полягає у свідомій7 цілеспрямованій рольовій поведінці, що сприяє реалізації соціальної ролі-маски
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   26

Похожие:

Соціальної мімікрії київ 2004 icon«організація та режисура виховних заходів» Практичне заняття №1
Культурно – дозвільні заходи – складова частина соціальної сфери життєдіяльності суспільства І людини
Соціальної мімікрії київ 2004 iconЯнц Н. Д. Екологічні й духовні трансформації українського села: монографія
Суспільство: тенденції соціальної динаміки: Монографія К.: Вц нубіп україни. – К., 2011. 288 с. 18 у д а
Соціальної мімікрії київ 2004 iconПедагогічна бібліографія 2002 Покажчик літератури Випуск 13 Київ-нпу-2009
Рекомендовано до друку Вченою Радою університету, протокол №2 від 30 жовтня 2008 р
Соціальної мімікрії київ 2004 iconПедагогічна бібліографія 2003 Покажчик літератури Випуск 14 Київ-нпу-2009
Рекомендовано до друку Вченою Радою університету, протокол №2 від 30 жовтня 2008 р
Соціальної мімікрії київ 2004 iconРекомендована література
Г. Г. Крючков. Прискорений курс французької мови. Підручник для студентів немовних факультетів вищих навчальних закладів. – Київ:...
Соціальної мімікрії київ 2004 iconМіністерство освіти І науки україни, молоді та спорту україни
Київ, проспект Перемоги, 10, тел. (044) 486-24-42, факс (044) 236-10-49
Соціальної мімікрії київ 2004 iconЄвропейська система оцінки відповідності та акредитації київ
Оцінка відповідності та державні органи: наскільки суспільною та наскільки приватною є оцінка відповідності? 12
Соціальної мімікрії київ 2004 icon60 лет. По дороге в будущее
Мгимо – Университет: Традиции и современность. 1944 – 2004 / Под общ ред. А. В. Торкунова. – М.: Оао «Московские учебники и Картолитография»,...
Соціальної мімікрії київ 2004 iconБиблиографический указатель 2004 г
Международные отношения: Библиографический ука­затель. Вып. 4 / Научная б-ка мгимо(У) мид россии. – М., 2004. – 324 с
Соціальної мімікрії київ 2004 iconСтатья опубликована : Социальная коммуникация в современном мире. Modern Social Communication / Сборник материалов российско-американской научной школы-семинара, 14-18 июня, 2004. М.: Ооо "Принт-Медиа", 2004. 58 с. С. 9-14

Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib2.znate.ru 2012
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница