Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012




Скачать 18,88 Kb.
НазваниеФранка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012
страница14/29
Дата03.02.2016
Размер18,88 Kb.
ТипДокументы
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29

ОЦІНКА КІЛЬКІСНИХ ТА ЯКІСНИХ ПАРАМЕТРІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ КЛАСТЕРІВ: НАЦІОНАЛЬНИЙ

ТА СВІТОВИЙ ДОСВІД


В економічну теорію поняття «кластер» введено Майклом Портером, згідно з яким кластер – це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (наприклад, університетів, торговельних об'єднань) у певних сферах, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну роботу [1]. Однак, зробимо уточнення у змісті поняття «кластер». Відповідно до Великого тлумачного словника української мови кластер – це підмножина об’єктів з певними наборами ознак, які виявляються при кластерному аналізі [2].

Тобто, кластер – це давнє явище, яке, стає все більш актуальним. Світова практика свідчить, що в останні два десятиліття процес формування кластерів відбувався досить активно (табл. 1).


Таблиця 1.

Кількість кластерів у різних країнах світу

Місце (№)

Країна

Кількість кластерів

1

США

380

2

Італія

206

3

Велика Британія

168

4

Індія

106

5

Франція

96

6

Данія

34

7

Німеччина

32

8

Нідерланди

20

9

Фінляндія

9

10

Україна

~25


Кластери значно поширені у значній кількості країн і галузях промисловості. Наприклад, у розвинених країнах: Німеччина, США, Японія. Також, у країнах, що розвиваються: Індія, Індонезія, Малайзія, Мексика, Нікарагуа, Гондурас, Ямайка, Болівія, Мадагаскар, Марокко. Яскравими прикладами є: нафтохімічний бізнес – у Сінгапурі, годинниковий – у Швейцарії, квітковий – у Нідерландах, машинобудування та хімічний – Німеччина, косметичний та продукти харчування – у Франції. Повністю охоплені кластеризацією датська, фінська, норвезька та шведська промисловість. Прикладами всесвітньо відомих об'єднань підприємств, що досягли значних успіхів у певній галузі промисловості, поєднавши переваги співробітництва виробників продукції, досягнень науки та підтримки владних структур окремих територій, є: “Силіконова долина” (Каліфорнія), “Пластикова долина” (м. Тарнув, Польща), Массачусетський мультимедійний кластер, Каліфорнійський кластер із виготовлення вина, італійський взуттєвий кластер, “Даедук” (Південна Корея), “Софія і Гренобль” (Франція), “Лубен” (Бельгія) [3].

Перші спроби впровадження кластерного підходу в економіку здійснюються сьогодні і в нашій країні. В Україні процес кластеризації почався в 1997 р., за ініціативи С. І. Соколенко – Президента Міжнародного фонду сприяння ринку. Даний фонд протягом багатьох років збирав по всьому світу досвід формування мережевих структур. Так, згідно з даними Міжнародного фонду сприяння ринку, в Україну сформовані та практично працюють понад 25 промислових агломерацій компаній і структур, які взаємодіють за схемою, близькою до кластерної. До числа найбільш великих і успішних за обсягом випущеної продукції слід віднести будівельний та швейний кластер у м. Хмельницький. Також кластери створюють у пріоритетних напрямах інноваційної діяльності: «Нові машини» (Дніпропетровськ), «Нові матеріали» (Харків), «Біотехнології» (Львів), «Нові продукти харчування» (Київ і Київська область), «Нові технології природокористування» (Донецьк), «Інноваційна культура суспільства» (Київ), «Новітні силові установки й двигуни» (Запоріжжя), «Енергетика сталого розвитку» (Київ) [4].

На сьогодні в Україні не створено правових основ формування кластерів. Оскільки не визначено нормативно-правового статусу кластерів, то важким є і з’ясування їх фактичної кількості в Україні, тому багато економістів вважає, що в Україні існує близько 25 об’єднань схожих на кластери.

З урахуванням того, що останнім часом кількість законодавчих актів щодо кластерів поступово збільшується та є бажання інтегруватися до світового економічного середовища, доцільним буде з’ясувати необхідність кластера в державі (табл. 2).


Таблиця 2.

Інституції та основні складові сприяння кластеризації в Україні

Інституція

Складові сприяння кластеризації

1. Держава

- Податки.

- Робочі місця.

- Високий експортний потенціал.

- Високотехнологічні виробництва.

- Позитивна міграція фахівців.

2. Підприємства

- Нові кадри.

- Зниження накладних витрат.

- Лобіювання.

- Можливість вузької спеціалізації за рахунок використання сформованих каналів продажів.

- Зниження ризиків при виході на ринок.

3.Вищі навчальні заклади

- Отримання єдиного кваліфікованого замовника.

- Доведення розробок до комерціалізації.

- Залучення фахівців-практиків для викладання.

4. Мешканці

- Можливість реалізувати себе в регіоні.

- Високі доходи в порівнянні з іншими галузями.

- Залучення в проекти світового рівня.


Проаналізувавши світовий досвід щодо створення кластерів та їхнього розвитку, можна сказати, що така практика може бути корисною для України. Для того, щоб в Україні відбулося подальше розповсюдження кластерів, необхідна ціла низка умов. У першу чергу, в економіці має виникнути зацікавленість у розповсюдженні таких утворень та реальне розуміння того, які завдання вони здатні вирішувати.

Сильні економіки світу функціонують якраз за кластерним підходом, проте, це вже вищий щабель розвитку та якісно інша система взаємовідносин у державі. Для України його практичне застосування полягає в стимулюванні кооперування та спеціалізації регіонів та зміцненні існуючих кластерних утворень. На сучасному етапі одна з провідних ролей держави та її органів у розвитку кластерів в Україні полягає в розробці механізмів стимулювання різноманітної кооперації в регіонах: між підприємствами, науковими та освітніми установами, громадськістю, регіональними органами влади та іншими суб’єктами з метою встановлення довготривалого партнерства.


Література

1. Портер М. Конкуренция / М. Портер // Пер. с англ. – М.: Изд. дом «Вильямс», 2005. – 608 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел] 250 тисяч слів, – Київ-Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

3. Войнаренко М. Механізми адаптації кластерних моделей до політико-економічних реалій України / М. Войнаренко // Світовий та вітчизняний досвід запровадження нових виробничих систем (кластерів) для забезпечення економічного розвитку територій: матер. конф. (1 – 2 листопада 2001 р.) – К.: Спілка економістів України, 2001. – С. 25 – 33.

4. Посібник з кластерного розвитку. – К.: Консорціум GFA, 2002. – 496 с.


Стаканов Р. Д., к.е.н., асистент,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка


СУЧАСНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТИМЧАСОВОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ


Дослідження тимчасової трудової міграції відбуваються в рамках загальних міграційних режимів. Постійно зростаюча інтеграція світової економіки означає, що цикли виробництва продукції скорочуються, а більш високі споживчі потреби вимагають більшої мобільності та інтернаціональності руху робочої сили. В рамках тимчасової міграції загалом, яка може включати також і міграцію студентів та туристів, для цілей нашого дослідження слід виділити міграцію з метою працевлаштування, а також особливий вид тимчасової міграції, який виділяється в рамках ГАТС, тимчасову міграцію робітників з метою надання послуг за кордоном. За таких умов тимчасова трудова міграція знаходиться на перетині двох форм міжнародних економічних відносин – міжнародної торгівлі та міжнародного руху робочої сили.

Вільний рух товарів та капіталів, який активно поширювався з початку 1990-х рр. призвів до зростання попиту на зайнятість, треннінгову, експерту діяльність та ряду інших послуг, що повинні надаватись закордоном. Оскільки міграційні потоки мотивуються в першу чергу економічними стимулами, глобальне економічне зростання може мати позитивний вплив на зростання міграційних потоків, економічна ж криза повинна мати зворотній ефект. Зменшення доходів і диспаритетів доходів громадян різних країн, який є наслідком економічного зростання світової економіки, міг би зменшити еміграційний тиск на країни походження еміграції та призвести до більш помірних темпів міграції в рамках базово необхідних парметрів. Однак практичні дослідження не підтверджують такої взаємозалежності.

Потреба місцевого ринку праці в приймаючих країнах часто є вирішальним фактором в регулювання потоків тимчасової трудової міграції. Існуючий брак робітників певних професій може призвести до видачі робочих дозволів для іноземців в специфічних секторах виробництва. Багато урядів сторюють спеціальні схеми для регулювання тимчасової міжнародної міграції для того, щоби відновити пропозицію робітників тих кваліфікацій, яких бракує в державі. Важливу роль відіграє також і попит в ТНК, які потребують робітників в усіх країнах знаходження, а також потребують створення спеціальних груп спеціалістів, для виконання певних завдань за обмежений період часу. В багатьох країнах при регулювання тимчасвої трудової міграції особливий акцент робиться на допуск висококваліфікованої робочої сили. Цей пріоритет відображений і в зобовязаннях, взятих на себе державами згідно Способу 4 ГАТС. Окремі уряди також розглядають можливість доступу висококваліфікованої робочої сили в якості способу посилення глобальної конкурентоспроможності економіки на світовій арені.

Зростаюча лібералізація торгівлі передбачає покращення ефективності та продуктивності глобальної економіки загалом, а також надає переваги країнам екпортерам та імпортерам робочої сили. В тому випадку, коли розвинені країни збільшують свої квоти на прийом тимчасоих іноземних робітників з країн, що розвиваються до рівня 3% від всієї робочої сили в країні, загальне світове виробництво збільшиться на 150 млрд. дол. США в рік. Цей дохід буде розподілений між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.

Обсяг торгівлі послугами, які надаються тимчасовими трудовими мігрантами в країнах призначення, є незначним у порівнянні з обсягом світової торгівлі є пропорційним до кількості трудових мігрантів в загальній структурі населення національних ринків праці приймаючих країн, за виключенням окремих країн, наприклад країн Перської затоки.

Більшість країн призначення не приймають на себе суттєвих зобовязань в багатосторонньому форматі, які б обмежували поетнційну гнучкість їхньої міграційної політики, а ключові питання регулювання тимчасової трудової міграції і надалі вирішуються на національному рівні, також вагому роль відіграють двосторонні догворои та регіональні ініціативи щодо регулювання міграції.

Глобальні економічні вигоди виникаються в результаті лібералізації міжнародної трудової міграції та міжнародної торгівлі послугами. Таки вигоди в поєднанні зі створенням легальних можливостей для міграції можуть мати важливий вплив на управління міграцією в світі. Зменшення бар`єрів для тимчасової міграції робітників, як в рамках Способу 4 ГАТС, так і в більш широкому контектсі всієї трудової міграції, може створити сталі глобальні переваги та економічні вигоди для країн походження та призначення міграції. Для деяких країн, що розвиваються експорт робочої сили є ключою частиною екпорту послуг, дохід від яких вони опосередковано отримують через грошові перекази мігрантів.


Література

1. Graeme H. Circular Migration: Keeping Development Rolling? / H. Graeme // [Electronic source] – Mode of access: http://www.migrationinformation.org/feature/display.cfm?ID=129

2. Somerville W., Sumption M.. Immigration and the labour market: Theory, evidence and policy / W. Somerville, M. Sumption // [Electronic source] – Mode of access: http://www.migrationpolicy.org/pubs/Holzer-January2011.pdf

3. Temporary Labour Migration / [Electronic source] – Mode of access: http://www.iom.int/jahia/Jahia/about-migration/developing-migration-policy/migration-trade/temporary-labour-migration/cache/offonce;jsessionid=2334FDAFF12755580754847209A090DF.worker01


Карпенко А. В., к.е.н., доцент,

Запорізький національний технічний університет


ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ


Глобалізація світової економіки і участь України в міжнародних процесах економічної інтеграції визначили значний вплив економічної нестабільності як на економіку країни в цілому, так і на економіку її регіонів. В таких умовах зросли проблеми й у соціально-економічному розвитку регіонів, що актуалізує доцільність формування стратегій розвитку на відповідних рівнях.

Соціально-економічний розвиток регіону є комплексним поняттям, що включає в себе три взаємопов’язані складові частини: якість життя населення; економічний розвиток регіону; наявний природно-ресурсний потенціал і ефективність його використання [1, c. 21], а регіональна стратегія розвитку є чітким визначенням та документальним відображенням напряму розвитку, що передбачає постановку конкретних цілей зростання, шляхів їх досягнення, і зорієнтований на значне поліпшення соціально-економічного статусу регіону в перспективі [2, с. 20]. Тобто, стратегія соціально-економічного розвитку регіонів розглядається як система заходів, спрямованих на реалізацію довгострокових завдань соціально-економічного розвитку держави з урахуванням раціонального внеску регіонів у вирішення цих завдань, обумовленого реальними передумовами і обмеженнями їхнього розвитку. Вона відображає найбільш важливі напрямки, конкурентні переваги, точки зростання і основні індикатори розвитку регіону.

Подолання кризи в будь-якій сфері життя регіону прямо пов'язане з рівнем економічної активності. Соціальний розвиток, маючи відносну самостійність, значною мірою визначається ресурсними можливостями, які, залежать від ступеня економічного розвитку. Тому, тільки розвиваючи економічну активність, можна здійснити ті або інші прориви в житті місцевого суспільства і підняти рівень добробуту населення, що в остаточному підсумку завжди визначає ступінь успіху тієї або іншої соціально-економічної політики.

Розвиток регіонів може забезпечуватися на основі як державного впливу, так і на самостійній основі ефективного регіонального управління.

Управління розвитком регіону може здійснюватися за допомогою широкого спектра конкретних дій, за допомогою яких адміністрація стимулює розвиток економіки регіону, створює нові робочі місця, збільшує податкову базу, розширює можливості для тих видів економічної активності, у яких зацікавлене місцеве співтовариство. Тобто, під час кризи і постійних структурних змін якщо адміністрація буде активно впливати на процеси економічного розвитку, використовуючи наявні місцеві переваги і створюючи нові, то такі зміни можуть супроводжуватися мінімальними витратами. На жаль, у вітчизняній практиці регіональні органи управління переважно діють у режимі оперативного управління, а стратегічні питання розвитку часто відсуваються на задній план.

Саморозвиток регіонів передбачає партнерство населення, влади і капіталу, що має на увазі в першу чергу виконання звичайних функцій регіонального управління, а питання стратегічного характеру, що стосуються розвитку регіону в цілому, відсуваються на другий план. У цьому випадку потрібна певна політична воля органів місцевої влади, щоб взяти на себе виконання функцій з соціально-економічного розвитку регіонів.

Вихідним пунктом будь-якої стратегії регіонального розвитку повинна бути оцінка реального положення людини у всіх аспектах її діяльності, ступінь її відповідності сучасним тенденціям розвитку у світі і співвіднесення з поставленими цілями, а також рівень розвитку домінуючих галузей в регіоні.

Ключовими питаннями соціально-економічного розвитку регіону є [3, с. 137]: залучення в регіон нових виробництв; відновлення структури виробництва; розвиток наявних виробництв, і насамперед, розвиток інфраструктури життєзабезпечення і життєдіяльності населення; створення нових високооплачуваних робочих місць.

Формування та реалізація стратегії соціально-економічного розвитку регіону ґрунтується на таких етапах циклу стратегічного планування [4, с. 128]: визначення цілей розвитку; аналіз зовнішнього середовища розвитку регіону; визначення сильних і слабких сторін регіону; використання наявних і створення нових місцевих переваг; розробка концепції розвитку; розробка плану конкретних дій і здійснення стратегії; аналіз ефективності і результативності, коригування цілей і методів їх досягнення.

Таким чином, таке цільове стратегічне управління припускає наявність не тільки робочої програми дій, але і постійний моніторинг соціально-економічного стану регіону, порівняння даних моніторингу із цілями і критеріями розвитку регіону, оцінку ефективності і результативності розпочатих заходів.

Отже, формування стратегії соціально-економічного розвитку регіону передбачає безперервний процес планування, організації та контролю, що задає орієнтири для прийняття будь-яких, у тому числі тактичних і поточних рішень. Наявність стратегії соціально-економічного розвитку регіону дозволяє здійснювати поточні рішення на обґрунтованій і проробленій базі, що, у свою чергу, є результатом конкретних управлінських дій, розпочатих у певних рамках та обумовлених стратегією.


Література

1. Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року: монографія / Під заг. ред. Є. П. Кушнарьова. – Х: ІНЖЕК, 2004. – 448 с.

2. Сергєєва Л. Н. Статистичне забезпечення стратегічного управління розвитком регіону: монографія / Л. Н. Сергєєва, О. А. Теряник. – Запоріжжя: КПУ, 2010. – 240 с.

3. Региональная экономика: учеб. для вузов / Под ред. Т. Г. Морозовой. – М.: Проспект, 2007. – 280 с.

4. Гапоненко А. Л. Региональная экономика и управление : учеб. для вузов / А. Л. Гапоненко. – М.: РАГС, 2006. – 325 с.

Пушко Р. О., аспірант,

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка


СПЕЦИФІКА АГРАРНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ


Сучасний стан розвитку аграрного страхування в Україні не відповідає його першочерговому завданню – бути ефективним механізмом управління ризиками в аграрному секторі та забезпечувати стабільність виробництва та прибутків сільськогосподарських виробників. Зокрема, характерними рисами сучасного стану розвитку аграрного страхування є:

- наші страхові компанії по суті діють на свій страх і ризик. Жодна із них не може ґрунтуватися на загальнообов’язкових тарифах і тому повинна встановлювати їх самостійно. Хоча вони приблизно однакові, але якщо поглянути на проблему з боку страхувальника, то стає зрозумілим, як навіть маленькі коливання в тарифах призводять до того, що підприємства змушені шукати найбільш привабливий варіант, а це в свою чергу викликає іншу проблему, яка пов’язана з тим, що страхувальник змушений шукати страхові компанії з найменшими тарифами, а страховик з метою заохочення страхувальника встановлює маленькі тарифи, але при цьому підвищує розмір франшизи;

- низький попит на страхування з боку сільськогосподарських виробників (низький відсоток участі у страхуванні, застосування страхування переважно не як методу управління ризиками підприємства, а як допоміжного заходу при отриманні банківського кредиту, недовіра сільськогосподарських виробників страховим компаніям);

- недостатня пропозиція з боку страхових компаній (низький відсоток сільськогосподарського страхування у портфелі страхових компаній, відсутність у портфелі страхових компаній розмаїття страхових продуктів, які б відповідали потребам страхувальників, недовіра страхових компаній до сільськогосподарських виробників). Аналіз активності страхових компаній у регіонах показує, що страховики нерівномірно представлені в областях. Аналіз даних показує, що послуга страхування недостатньо пропонується виробникам сільськогосподарської продукції. Більшість компаній не мають розвиненої регіональної мережі й тільки починають розвивати напрямок агарного страхування. Деякі компанії відчувають недостачу кваліфікованих фахівців. На ринку існує проблема з якісним перестрахуванням аграрних ризиків;

- нереалізовані завдання держави щодо стабілізації виробництва та доходів у аграрному секторі економіки (час від часу постає питання про необхідність надання прямої державної допомоги у випадку настання катастрофічних збитків). Страхові компанії відзначили випадки відмови від страхування сільськогосподарських культур через неотримання субсидії торік. Виробники розглядають таку ситуацію як черговий обман з боку держави й страхових компаній.

Таким чином, сучасний стан розвитку системи аграрного страхування диктує потребу у формуванні системного підходу до його розбудови в умовах членства України в СОТ. Системний підхід передбачає визначення та законодавче оформлення форм взаємодії трьох головних учасників аграрного страхування – сільськогосподарських виробників, страхових компаній та уряду. Виходячи з того, що уряд є виразником загального інтересу суспільства, а також з того, що спостерігається певний брак довіри між аграрним та страховим сектором, саме уряду має належати головна роль у консолідації зусиль інших учасників та збалансуванні їх інтересів.

Система аграрного страхування за умов членства України в СОТ має розвиватися за такими напрямами:

- сприяння розвитку аграрного сектора, спрямоване на підвищення його спроможності впливати на процес розробки нових страхових продуктів та користуватися страховими послугами;

- удосконалення законодавства України, яке регулює надання страхових послуг аграрному ринку та надання сільськогосподарським виробникам державної підтримки зі страхування аграрних ризиків;

- інституційна розбудова, спрямована на зростання спроможності держави здійснювати свої функції у цій системі;

- стимулювання та сприяння розвитку та консолідації страхового сектора, спрямованого на підвищення його спроможності надавати кваліфіковані послуги аграрному сектору.


Клименко О. А., аспірант,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка


ВАРТІСНІ ІНСТРУМЕНТИ РОЗВИТКУ РИНКУ МІЖНАРОДНИХ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ


На сучасному етапі розвитку світової туристичної галузі вартісні інструменти відіграють одну з вирішальних ролей у забезпеченні оптимізації функціонування туристичних ринків, підвищенні їх конкурентоспроможності. До найважливіших складових системи вартісних важелів, які здійснюють вплив на визначення вартості вітчизняного туристичного продукту, зокрема для реалізації на зовнішньому ринку, слід віднести екзогенні та ендогенні. Серед екзогенних складових системи вартісних важелів розвитку туристичного потенціалу переважне значення належить динаміці розвитку світової туристичної галузі, яка в цілому відповідає загальним тенденціям останнього десятиріччя. Серед них варто виділити наступні: жорстка конкуренція за прибутки від туризму в Європі, що є передумовою підвищення якості наданих послуг; збільшення частоти та зменшення тривалості міжнародних подорожей. Це викликано, насамперед, зміною географічних пріоритетів розвитку світового туристичного ринку на користь екзотичних країн; зростання попиту на туристичні маршрути культурного спрямування та активний відпочинок.

Наступною складовою системи вартісних важелів зовнішнього характеру виступає прибутковість туристичної галузі. Зазначені вище процеси безперечно здійснили значний вплив на обсяг надходжень від міжнародного туризму. Це свідчить про необхідність перегляду політики встановлення вартості туристичного продукту для підприємств, що функціонують на міжнародному ринку, з метою збереження своєї частки в галузі. Крім того, слід відмітити зниження попиту на світовому туристичному ринку, що викликає необхідність розширення пропозиції туристичних продуктів, ретельного врахування екзогенних складових формування їх вартості на макрорівні. Пріоритетного значення тут набуває оптимальний вибір методів та інструментів формування ціни на туристичний продукт.

Для того, щоб вартість подорожі була конкурентоспроможною на ринку необхідно враховувати характерні особливості ціноутворення в цій сфері, а саме високу еластичність цін в різних сегментах ринку, розрив у часі між моментами встановлення ціни і купівлі-продажу туристичного продукту, нездатність туристичних послуг до збереження, високий ступінь впливу конкурентів, сезонну диференціацію цін і тарифів, значну вартість операцій з туристичними послугами.

Пріоритетним методом встановлення ціни на туристичні послуги для національних підприємств слід вважати ціноутворення на основі витрат. У вітчизняній практиці найчастіше ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки. Доданий прибуток (мар­жа) встановлюється фірмою у відсотках до ціни реалізації. Розмір маржі на вітчизняні туристичні продукти коливається в межах 15 - 30% від ціни туру й залежить від багатьох факторів, але насамперед від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. Що стосується великих підприємств, то вони мають багато дочірніх підприємств і посередників у різних містах України, але водно­час вони мають більше можливостей щодо зменшення умовно-постій­них витрат та здешевлення турів за рахунок значного обсягу операцій.

Вітчизняним туристичним підприємствам доцільно також застосовувати систему знижок з вартості туристичного продукту, що надає такі переваги як збільшення об’єму реалізації туристичного продукту (наприклад, в міжсезоння), залучення споживачів різних сегментів туристичного ринку, підвищення іміджу фірми за рахунок надання пільг постійним клієнтам. Важливу роль в цьому аспекті відіграють також пільги, які надаються державою суб’єктам підприємництва, що здійснюють свою діяльність в галузі туристичного бізнесу. Використання пільг у туристичній діяльності дозволяє розширити асортимент запропонованих послуг за рахунок вивільнення частини коштів, частково знизити ціни на туристичний продукт, тим самим збільшивши попит на нього серед потенційних споживачів.


Коваленко Ю. О., к.е.н., доцент,

Київський економічний інститут менеджменту


СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ


Вітчизняна економіка на сучасному етапі її розвитку потребує модернізації з метою підвищення технологічного рівня експорту та якісних характеристик продукції, яка постачається на внутрішній ринок, що необхідно для забезпечення конкуренції з імпортованими товарами не тільки за ціновими, але й за якісними характеристиками. На виконання цього стратегічного завдання має бути спрямована інноваційна політика України. Рівень розвитку будь-якої країни залежить від рівня розвитку інноваційної діяльності, тому впровадження інновацій є головним чинником успіху підприємств, який впливає і на рівень розвитку держави загалом. Слід зауважити, що в Україні раціональному здійсненню інноваційної діяльності заважають перешкоди фінансового, політичного та правового характеру.

Формування і вибір стратегічних напрямків інноваційної діяльності країн світу базується на результатах всебічної оцінки як середовища, в якому вони функціонують, так і визначенні внутрішніх інноваційних можливостей окремих держав, які характеризуються станом і рівнем використання інноваційного потенціалу. У найбільш економічно розвинутих країнах світу саме інновації є вирішальною умовою забезпечення стабільного довгострокового економічного розвитку. У Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» метою реформи в інноваційній сфері визначено активізацію інноваційних процесів, повноцінне використання потенціалу науки в процесі технологічної модернізації економіки. Індикаторами досягнення мети в період 2010-2014 рр. визначено збільшення частки інноваційно активних промислових підприємств з 10,7 % до 25 %, підвищення наукоємності ВВП з 0,95 % до 1,5 %.

З метою активізації та ефективного розвитку інноваційної діяльності в Україні доцільно запровадити наступні заходи. По-перше, розробити комплекс інструментів державної підтримки інноваційної діяльності малих та середніх підприємств, зокрема, створити окрему інституцію (наприклад фонд) підтримки інноваційних підприємств, що здійснює придбання активів до 50 % від вартості проекту шляхом відкритого конкурсу. По-друге, закріпити на загальнодержавному рівні середньострокові пріоритети інноваційної діяльності в межах визначених довгострокових стратегічних пріоритетів, що дозволить забезпечити концентрацію обмежених інвестиційних ресурсів держави на ключових пріоритетах розвитку, усунути розбіжності між встановленими цілями державної інноваційної політики та фактичними заходами з її реалізації. По-третє, відновити фінансування заходів, спрямованих на розвиток інноваційної інфраструктури, шляхом передбачення у Державному бюджеті України фінансування заходів Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009–2013 роки». По-четверте, стимулювати науково-дослідну та технологічну кооперацію з країнами СНД у спосіб формування інформаційного простору для міжнародного трансферу технологій. Зокрема, створити Українсько-російську міжуніверситетську мережу трансферу технологій на базі Національної мережі трансферу технологій України та Російської мережі трансферу технологій, що сприятиме посиленню міжнародної співпрацю України з Росією у сфері науково-технічного співробітництва, здійснити необхідні заходи організаційно-правового характеру щодо спільного використання науково-технічної інфраструктури.

Таким чином, стратегія розвитку міжнародного інноваційного потенціалу України повинна базуватися на посиленні державного впливу на розвиток інноваційного потенціалу на всіх рівнях функціонування вітчизняної економіки за рахунок збільшення фінансування та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   29

Похожие:

Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconМіжнародної науково-практичної конференції (Суми, 18-20 травня 2011 року) Том 1 Суми Сумський державний університет 2011
Ф. Балацький – професор кафедри управління Сумського державного університету, доктор економічних наук, професор
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconМ іністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconМіністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 13 травня 2010 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconМ іністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 18 травня 2007 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconМіністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 21 травня 2009 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2011 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconУдентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року Том Природничі науки б ердянськ 2012
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 квітня 2012 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconЗапрошення-програма международная научно-техническая конференция
Оргкомітет Міжнародної науково-технічної конференції «конструкційна міцність матеріалів І ресурс обладнання аес» (Ресурс-2012)
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconБердянського державного педагогічного університету на Днях науки 19 травня 2006 року б ердянськ 2006 у дк 37. 01(06)
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 19 травня 2006 року. –...
Франка Збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції Україна, Дрогобич 4 6 жовтня 2012 року Дрогобич 2012 iconТудентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 15 травня 2008 року Том Природничі науки б ердянськ 2008
Збірник тез наукових доповідей студентів Бердянського державного педагогічного університету на днях науки 15 травня 2008 року. –...
Разместите кнопку на своём сайте:
Библиотека


База данных защищена авторским правом ©lib2.znate.ru 2012
обратиться к администрации
Библиотека
Главная страница